|
КОЗАЧИЙ ЯР
Любителів мандрувати рідним краєм хочу
запросити відвідати цікаву старовинну місцину – 64 – гектарну (з перспективою
розширення) природну заповідну зону ″Козачий яр″, який бере початок в полях
неподалік Казавчина і закінчується на правому березі Південного Бугу.
На розлогих берегах безіменного струмка,
який протікає тут, з ранньої весни розкішно квітує різнотрав’я: проліски, фіалки, мати –
мачуха, пухнаста сон-трава, а пізніше - польові гвоздики, мальви, дев’ятисил,
ковила… На виступах граніту росте очиток
і дика капуста. Над річечкою розкинули свої віти кучеряві верби, кущі червоного
глоду, кизилу.
В
центрі яру є невеликий став. Неподалік того місця, де струмок впадає в Буг,
можна побачити залишки кам’яного млина.
Така
чудова природа приваблювала до себе
людей з давніх - давен. Залишили свій
слід на цій благодатній землі трипільці,
племена ямників, землероби сабатинівської
культури, скіфи, слов’яни-черняхівці. Але найбільше яр асоціюється з козаками. Напевне, й назва «Козачий»
залишилася з тієї славної пори. З упевненістю можна сказати лише те, що в 1674
році уже існувало село Козавчин і на його землях, як мінімум, був козацький
зимівник.
Подібне
припущення ніби доповнює і спогад мого
дідуся Леонтія про те, що: «… в Козачому яру було село , яке спалили татари, а
жителі, які зосталися в живих,
переселилися в Казавчин». Зворушлива розповідь передавалася в родині – з
покоління в покоління, бо вихідцем звідти був рід мого діда, а також він володів
землею за яром до колективізації, яка йому перейшла у спадок.
Наукове обгрунтування цьому знаходимо,
зокрема, в книзі "Історії Запорізьких
козаків” Д. Яворницького, на ст. 312. том ІІ: "… до власної грамоти Самойлович
додав листа Сірка, писаного липня 6 дня
1674 року "с войск над Бугом из - под Козавчина”, в
якому Сірко повідомляв Самойловича про наближення кримського хана до Кам’янця,
а турецького султана з візирем - до Цицери і прохав : «Зволь лише, вельможність
ваша, скоріше прислати до мене частину війська, яке є з полковником Дмитришкою,
а особливо - московських донців з гарматами, аби ті погани не розходилися
більше в нашій, і так зруйнованій Вітчизні, і душ християнських в неволю не
брали… »
Місцеві краєзнавці припускають, що саме з ″Козачого яру″, де стояв з своїм
військом кошовий отаман війська Запорізького - Іван Сірко. і був написаний даний лист. Можливо, і брід через Буг могли в цьому місці
переходити козаки. І що назва яру, на лівому березі річки, «Вовчий»
походить від іншого прізвиська Сірка – вовк.
Небезпідставно вважаємо: все це може стати в пригоді туристам, які краще хочуть пізнати історію рідного краю
, власноруч доторкнутися до минулого, зварити на відкритому вогнищі козацького
кулешу (спосіб приготування якого подаємо нижче) і згадати про славних наших
пращурів, які мужньо боронили нашу землю
від ворогів.
За давнім рецептом
КОЗАЦЬКИЙ КУЛІШ
Кожен козак, окрім військового спорядження,
доброго коня та збруї (го-ловним
елементом якої було козацьке сідло), мав приторочені до сідла шкі-ряні торбини.
В одній з таких торбин насипалося просмажене в олії пшоно. Його добре перебирали, у семи водах промивали,
прожарювали в печі на льняній олії,
висушували й зсипали в кульки.
Далеко в степу, полюючи за «степовими людоловами», козак зі своїми
побратимами набирав у казанок чистої
джерельної води, додавав туди дрібку солі. Діставав із, прив’язаного до сідла,
кулька жменьку чи дві прожареного пшона. Сипав в окріп у такій кількості, щоб
куліш, знятий з вогню, мав густину
сметани.
Недарма ж під парусиною химородника «
Козака Мамая» були написані такі слова:
«Ось так я в степу веселюся, одним кулешем похмелюся».
| |