Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Міні-чат
Наше опитування
Що вам не вистачає у Гайвороні у плані туризму?
Всього відповідей: 278
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

МЕМОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

«Хащуватська трагедія»

  Промайнула уже сімдесят друга зима після тих страшних подій, які спіткали невелике містечко Хащувате, що розкинулось на лівому березі річки Південний Буг. Та забути хащуватську трагедію неможливо. І кожен житель Хащуватого сподівається, що подібні трагедійні уроки історії назавжди залишаться для людства в минулому. І таке ніколи не повториться.

   Л.І. Солгутовський у своїй книзі «Нариси з історії Гайворонського краю» так описує події тих днів:

  «На світанку 16 лютого 1942 року в Хащувате було стягнуто чи не всіх поліцаїв району, усього десь 50-60 запроданців. Все було наперед продумано, розраховано. Окремим сім'ям, ще задовго до цього жахливого дня, не дозволяли жити в своїх будинках, в одну хату зганяли по 4-5 сімейств, реєстрували їх і видавали їм спеціальний номер будинку, заборонивши під загрозою розстрілу далеко відходити від нього.

   12 лютого погнали всіх чоловіків чистити від снігу яму - глинище, яка пізніше стала для них, їхніх жінок, дітей і близьких могилою.

    В самий день розстрілу між поліцаями були розподілені обов'язки. Одні - заганяли населення до клубу, другі - з клубу конвоювали його до місця знищення, третя група безпосередньо проводила розстріл, а решта - як голодні собаки, тягли з опустілих від мешканців хат все, що довгими роками наживалось чесною працею людей.

    З кінотеатру о 8 годині ранку вивели першу групу - 20 чоловік і розстріляли. Так почалась кривава оргія, сп'янілих від крові душогубів. Крики і стогін дорослих, плач і зойк дітей, глухі постріли і окрики садистів було чути над селом.

   Діти плакали, звертаючись до матерів. Поліцаї били їх ногами, супроводжуючи удари лайкою. І тоді старші діти брали маленьких на руки і несли до місця, де глибочіли відкриті ями. Автоматна черга обривала їх коротке життя і крик: «мама!».

   Розправившись з одними, вбивці збирали їх одежу і поспішали за новою партією смертників. Жорстокості поліцаїв не було меж. Особливо скаженіли під час розправи з жінками. Останні відмовлялися роздягатися, кричали. У відповідь лунали автоматні черги.

   Тих, хто ховався від смерті, чекала ще гірша участь. Як дикі звірі рискали по закутках поліцаї, вишукуючи здобич і убивали шматком заліза. Так по звірячому було вбито 56 чоловік.

    Розстріли продовжувались декілька днів, і 20 лютого все було закінчено. В селі Хащуватому розстріляли більше 1000 громадян єврейської національності, з – поміж яких 376 дітей. Всі ями і вся площа біля них були залиті кров'ю. Будинки євреїв були пограбовані. Так було знищено єврейське містечко, яке проіснувало декілька віків.

    Дивом уціліла 11 - літня Віра Ташлицька. Ось її спогади про той кошмар: «Вранці, в понеділок 16 лютого 1942 року, у наш будинок увірвались німецькі холуї – поліцаї. З криком: «Ану, виходь!» вигнали всіх - дідуся, бабусю, маму, старшу сестру, двох братиків і мене - на двір і повели в колишній сільський клуб. Навколо клубу стояли німці з кулеметами. Діти кричали, жінки плакали і голосили. Поліцаї сипали погрозами. В цім сум'ятті загубила рідних. Пролунала команда: «Чоловіки, виходь!».

    Відібрали двадцятьох, потім ще стільки ж. Люди все надіялись на щось, але коли через деякий час поліцаї скидали в клубі на купу одяг тих, кого недавно брали, всі зрозуміли: виводять на розстріл.

    Після чоловіків почали забирати жінок. Скільки це тривало, не знаю. Та ось прийшла й моя черга. Привели нас до місця, де до війни добували глину. В цей час пролунали постріли - це розстрілювали попередню партію. Нам наказали роздягатися (у кого був добротний одяг, того роздягали догола). Я залишилась у платтячку. Нас підвели до краю глинища - воно вже було майже повне трупів - і поставили на коліна лицем до вбитих. Від страху я зажмурилась і заткнула пальцями вуха в чеканні пострілу. Прозвучав залп, я зігнулась, мене штовхнули, мабуть, прикладом. Упала на трупи і, очевидно, втратила свідомість...

     Уже темніло, палачі збиралися йти. Вони сміялись, жартували, ніби зробили добру справу, а не знищили майже 1000 людей. Нелюди, страхітливі чудовиська! Коли вони поїхали, я вибралась з-під трупів і оглянулась. Яма дихала, стогнала, ворушилась... Я доторкнулась до холодних сестер і братика, вилізла з ями і побігла. Бігла по снігу, мене трясло. Постукала в одну хату - мовчать, в другу - відчинили. Господарі завели до хати, обмили, попрали закривавлений одяг і поклали мене на теплій печі. Та спати я не могла, мене переслідували кошмари. Вже пізніше дізналась в родину Терентія Захаровича Дзями». Через кілька днів дівчинку відправили в сусіднє село Салькове, де до кінця війни її переховувала сім'я Левицьких…»

       

     Перші пам’ятники на місці розстрілу

У тому ж році  Державна військово-медична комісія з розслідування злодіянь гітлерівців та їх поплічників на окупованій території СРСР розкопали ями в глиняному  кар’єрі села Хащувате. В ямах було виявлено тіла 975 розстріляних.

    Впродовж  не одного десятка років, 16 лютого та 9 травня, на єврейському цвинтарі та біля обеліску Слави (де на двох стелах викарбувані прізвища близько 200 жителів села єврейської  національності, що пропали безвісти )  в центрі с. Хащувате збираються люди. Вони приїздять із різних міст України, близького та далекого зарубіжжя - Росії, Узбекистану, США, Ізраїлю, Німеччини.     Приїжджають  сім’ями, разом з дітьми і онуками, щоб згадати  своїх рідних, що лежать у цих братських могилах.

   І це не організований  мітинг. Люди самі добираються сюди кожного року, в будь-яку погоду, щоб вшанувати безвинно убієнних. Глибоко в душі пам’ятаючи про велику трагедію. І вважають своїм обов’язком  у цей святковий,   водночас  і скорботний день, відвідати пам’ятні місця. 

   У квітні 2013 року Міністерством культури України місце розстрілу на єврейському кладовищі було оголошено пам'ятником культурної спадщини місцевого значення і внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. А 9 травня торік, на традиційній зустрічі пам'яті, земляки с. Хащувате підтримали ідею Бориса Ташлицького щодо будівництва на місці розстрілу меморіалу.

  Тоді ж було створено опікунську раду, яка взяла на себе вирішення організаційних питань з його будівництва. Проектантами стали: депутат обласної ради, голова спостережної ради Олег Хейсон та генеральний директор ПАТ "ЗГК" Віталій Лященко. Почали надходити пожертви на будівництво меморіалу. Одними з перших зробили  свої внески Борис Ташлицький, Ігор Крутий, Іларіон та Юхим Мармери, Леонід Купітман, Леонард Лідберг та інші.

  Після вирішення організаційних питань, восени 2013 року розпочалося будівництво меморіалу. Керувати цим нелегким процесом опікунська рада довірила своєму земляку, одному з перших ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС Віктору Бевзенку.

- За цей короткий період часу, - розповідає голова правління благодійного фонду "Меморіал Хащуватської трагедії" Юхим Мармер, - будівельникам вдалося виконати значний обсяг робіт. Зокрема, вимуровано Стіну плачу, на якій викарбувані прізвища розстріляних. Проте і за 20 днів до відкриття меморіалу нам стали відомі прізвища ще трьох загиблих. Тому робота з уточнення списків, полеглих тут, продовжується. І в разі виявлення нових фактів, Стіна плачу буде доповнюватися новими іменами.

                                                                         

 

 

                                                                           

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz