Неділя, 25.06.2017, 08:13


Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Форма входу
опитування
Оцініть сайт відділу культури і туризму?
Всього відповідей: 339
Погода
Опитування
Що вам не вистачає у Гайвороні у плані туризму?
Всього відповідей: 254
Пошук
 Історія Гайворона

           

                                                                       Історія міста Гайворона

Благодатний клімат, родючі чорноземи, повноводна і багата на рибу ріка, чарівні краєвиди Прибужжя приваблювали сюди людей з давніх часів.

Археологічні дослідження підтвердили, що понад Бугом люди селилися ще в добу неоліту, тобто у VI - III тисячоліттях до нашої ери.. Це був час переходу від збиральництва і мисливства до землеробства й скотарства. У добу міді (IV - III тисячоліттях до н.е.) тут володарювали племена трипільської  культури. На це вказує розкопане поблизу Гайворона трипільське поселення.

У VII - III століттях до н.е. (доба раннього заліза) тут жили представники землеробських племен. Ці кочові племена, яких давньогрецький історик Геродот називав скіфами, прийшли зі сходу у VII столітті і утворили Скіфську державу.

У І тисячолітті нашої ери на Прибужжі проживали землеробські племена східних слов'ян. Вони свого часу входили до антського племінного союзу, що уславився завдяки своїм відносинам з Візантією. Поблизу Гайворона археологами було виявлено поселення ранньослов'янської черняхівської культури (ІІ-VІ ст. н.е.) Ця культура була поширена головним чином на території України і займала майже всю лісостепову зону від Прикарпаття до водорозділу Дніпра і Дону.

Наші предки вирощували зернові культури, обробляли землю дерев'яним плугом із металевим наконечником, житло будували на схилах річок та ярів. Глиняний посуд виготовляли за допомогою гончарного круга, зброю та знаряддя праці - з заліза, прикраси - з кольорових металів і скла. Стверджують, що племена трипільської культури залишили

нам сучасні назви місяців: січень, лютий, березень, квітень, травень і т.д. Це свідчить, що вони були землеробами.


                                                

                                       РАННЬОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЦЕНТР

         У 1960 - 1961 роках біля Гайворона на невеликому острові Південного Бугу археологами розкопано і досліджено ранньослов'янський металургійний центр VI - VII  століть н.е.,  який увійшов в історію під назвою "Гайворонське поселення". Було виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, предмети           побуту, прикраси. 5 печей залишились не пошкодженими, їх висота дорівнювала 60 сантиметрам, а діаметр - 35-40 сантиметрам. Печі були зроблені із звичайної глини. Руду         сюди доставляли із с. Антоньового (поблизу Хащуватого), де були її невеликі запаси.
      Місце для такого поселення було дуже зручним, бо острів омивався водою, що служила захистом від ворога і звірів, навкруги густою стіною стояв ліс.

                                                

                                            СТРУНЬКІВ І СТРУНЬКІВСЬКИЙ ТАШЛИК

За переказами Струньків і Ташлик Струньківський спочатку були невеликими давніми поселеннями, а із збільшенням у них кількості жителів вони злились в один населений пункт. Вони засновувались без планової забудови. А тому їх вулички вузенькі, криві, мають тупики.
         Біля Струнькова (нині центральна частина Гайворона) простягався Гардовий шлях. Він отримав свою назву від Гарда на Бугу (адміністративного центру Бугогардівської паланки). Цей шлях "виходив із Подолії, перетинав Буг по одному з кам'яних мостів, потім входив у межі вільностей запорозьких козаків. Він був прямим аж до Кам'янської Січі, а далі у Крим".
        З початку XVIII ст. відчувається вплив на прибузьку територію Запорозької Січі.
Головним знаряддям обробітку землі на той час був традиційний український плуг. Врожай збирали вручну з допомогою серпа, коси, грабель, ціпа. Селяни вирощували традиційні культури - жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, а також городні культури - капусту, цибулю, часник, кавуни, дині та ін. Збільшувалися насадження плодових дерев. З худоби розводили волів, корів, коней, а також домашніх птахів. Приділялась увага і таким промислам, як бджільництво, рибальство, мисливство.
         Земля і жителі Струнькового належали графу Станіславу Потоцькому. У 1752 році тут було виділено землю для церковних потреб, а в 1753-у завершено спорудження храму. Як пише Юхим Сіцинський, першу дерев'яну церкву перенесено з с.Громи, що під Уманню. Вона була зведена на честь святого Іоанна Предтечі.
На ті часи повинності на селян накладалися невеликі, бо прикордонна прибузька територія до 1768 року була заслоном проти нападу ногайських татар. Тому жителі Гайворона, Струнькового і Ташлика, крім заняття землеробством, виконували ще й функції сторожових вартових.
 

У  XIX ст. чисельність євреїв значно збільшилась. Як писав В.К. Гульдман у книзі "Подільська губернія", улюбленим заняттям євреїв була торгівля, різні сфери побутових послуг. У їх віданні була лісова промисловість, постачання цукроварень сировиною і матеріалами. Євреї надавали кредит як поміщикам і заводчикам, так і міщанам та селянам. Єврей на селі - був ходячий ринок збуту.
Відповідно до перепису ("Ревизские сказки") у 1811 р. у с. Струнькові проживало 432 жителі чоловічої статі (кількість жінок не значиться), які належали графу С. Потоцькому.


                                                 На початку ХХ століття


У 1900 розпочалася світова економічна криза. Розорялоь і занепадало сільське господарство. Маючи невеликі наділи землі, а то будучи і безземельними, люди йшли на заробітки в міста, де поповнювали армію безробітніх.

У 1905 році землі села Гайворона належали Д.П.Смирнову, А.М.Канішевському і О.І.Головку. Дворів було 323, проживало 1530 чоловік. Віддаль до повітового міста Гайсина - 66 верст, а до волосного містечка (Хащувате) -12 верст. Найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) - залізнична станція Гайворон, найближча земська станція -м. Хащувате- 12 верст. В селі діяла православна церква і церковно-парафіяльна школа.
У с.Струнькові, що належало Алозію Чарновському, налічувалось 173 двори і 960 жителів. В селі були православний храм, двокласне церковно-парафіяльне училище, поштово-телеграфне залізничне відділення, урядницький пункт, водяний млин і аптеки.
Ташлик Струньківський належав А.Чарновському. Дворів 213, жителів - 1116 чоловік. В селі знаходився винокурний (спиртовий) завод.
9 січня 1905 року розпочалась перша народна революція. Саме тоді у Петербурзі царські війська розстріляли мирну демонстрацію. На знак солідарності розпочались страйки у промислових центрах України. Не залишився осторонь і Гайворонський залізничний вузол. Ось що повідомляв у своєму рапорті гайсинський повітовий справник подільському губернаторові:
"У селі Струньковому при станції Гайворон залізничні робітники вживають заходів до збуджень селян шляхом читання газетних статей, що збуджують проти уряду, проти поміщиків, закликають до насильства і грабежу. І плоди виявляються: селяни Струнькового відкрито говорять, що чекають весни, а весною відберуть і поділять панську землю..."

      18 жовтня 1905 року залізничники гайворонського вузла підтримали всеросійський жовтневий політичний страйк. Рух поїздів . припинився. Страйкарі висунули вимогу, що приступлять до роботи лише тоді, коли буде скорочено робочий день і збільшено  заробітну плату.



                     Гайворон - районний центр

   У 1932 році Україну було поділено на 7 областей (а в 1939р. - на 15). Гайворон у 1933 році став центром Грушківського, а з 1935 р. - Гайворонського району. В складі Одеської області він перебував до 1954 року, коли був переданий до Кіровоградської області.
         22 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети "Шлях комуни". Першим її редактором був Л.Г.Биков, який згодом працював у ТАРС. Редакція і друкарня містилися до 1939 року у тісному приміщенні, де нині розташована прохідна заводу безалкогольних напоїв. У Гайвороні також видавалися з 1 932 по 1 940 рік відомчі газети "Топка", "Сигнал політвідділу", "Правда залізничника".
         Розвивалися промислові підприємства. У 1935 - 1938 рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких створюється паровозоремонтний завод, який підпорядковується Міністерству шляхів сполучення. На завод почали надходити для проведення капітального ремонту вузькоколійні паровози з різних місць СРСР.
У 1935 році споруджено вагонне депо, реконструйовано паровозне депо і державний млин, який за добу почав видавати 180 тонн борошна.
В той час нинішня вул. Воровського у Гайвороні починалася будинком райвиконкому. Через дорогу була велика площа, де збирався базар. На початку 1935 року базар перенесли на місце, де він і зараз розташований, а на площі розбили сквер. У сквері тепер покояться тіла загиблих в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
У 1936 році введено в дію маслозавод, кілька підприємств побутового обслуговування. У 1938 році на лівому березі Південного Бугу, де впадає річка Ташличка, кам'яний масив дослідили геологи "Союз-проекту" головного управління шосейних доріг і обрахували запаси мігматитів. Родовище було передане створеному підприємству для промислової розробки. Становлення кар'єру йшло дуже повільно. Переважала ручна праця. Від розкривних порід кам'яні поклади звільняли лопатами. Отвори для закладання вибухівки  видовбували ударами Молота. Вручну відбивали з кам'яних брил шашку і бут. Вивозили продукцію возами, автомашинами, вагонами вузюкоколійки. Розробки каменю проводились для будівництва Я хто шляхів. Гайворонський граніт також вивозився у Москву на будівництво метрополітену, в Одесу для спорудження залізничного вокзалу. Багатоповерхові будинки Хрещатика у м. Києві стоять на міцних фундаментах з гайворонського граніту.


         На Гайворонській залізничній дільниці ширився рух за водіння великовагових поїздів. Ініціатором був машиніст Анастасій Балабаєнко. У 1933 році Олександр Сімановський добився збільшення швидкості поїзда до 35,5 кілометра на годину. Машиніст Андрій Гладик не тільки водив великовагові поїзди, але й, очоливши молодіжну буксовогарнітурну бригаду, вивів її в число кращих колективів.
У 1928 р. відкривається ветеринарно-фельдшерський пункт, який надавав ветеринарну допомогу місцевому колгоспу "Червона Зірка", здійснював експертизу м'ясо-молочних продуктів на ринку. У 1936 р. розпочалося спорудження райветлікарні. З 1927 р. по 1965 р. головним ветлікарем працював Петро Михайлович Заболотний. Він був організатором ветеринарної справи на Гайворонщині. Його багаторічна сумлінна праця відзначена орденом "Знак пошани" та присвоєнням звання заслуженого ветеринарного лікаря України.

 



Copyright MyCorp © 2017
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Курс валют
міні-чат
Друзі сайта
Гайворонська районна рада Гайворонська районна державна адміністрація
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Створити безкоштовний сайт на uCoz