П`ятниця, 15.12.2017, 03:40


Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Форма входу
опитування
Оцініть сайт відділу культури і туризму?
Всього відповідей: 341
Погода
Опитування
Що вам не вистачає у Гайвороні у плані туризму?
Всього відповідей: 258
Пошук
 Легенда про с.Казавчин

                                                Легенда про  с.  Казавчин 

  

 

Ти у світі єдина

І у серці одна,

Ти – окраса Вкраїни ,

Казавчинська моя сторона

 Казавчин – знаходиться у мальовничій місцевості Південно-Східного Поділля. Окрасою його є долина, в якій тепер водозабірник, а раніше була ринва . З-під гори било декілька джерел . Вода збігала в дерев’яний жолоб, що весь був покритий дрібненькими зеленими водоростями – ніжним пушком, який був постійно у русі від води, що стікала по ньому. Кришталева холодна вода цих джерел надзвичайно смачна. Старі люди вважають її цілющою. Про неї складалися легенди і передавалися від покоління до покоління. Ось одна із них:

Жила в Казавчині  дівчина Ольга. Якось у неділю одягла вона свою святкову вишиванку, червону спідницю, а на голову віночок із волошок і ромашок. Взяла полив’яний глечик і пішла до ринви, щоб принести батькам джерельної води.

Прийшла вона в долину, нахилилась до дерев’яного жолоба і набрала в глечик холодної кришталево-чистої води. Поставила глечик на білий пісок і стала вмиватись джерельною водою. А вмившись, раптом відчула в собі якусь дивну силу. Оглянулась Ольга навкруги і замилувалась красою долини, неначе вперше її побачила: ось б’ють з-під гори три потужних джерела, а вода з цих джерел утворила невелике водоймище, прозоре до самого дна. І видно дівчині, як б’ють джерела, рухаючи білий пісок на дні водоймища. Вода стікає по жолобку, утворює річечку, що біжить до самого Бугу. Віти крислатих верб купаються в цій річечці, на її берегах яскравіють чудо-квіти, росте шовкова трава і кущі верболозу.

Пташки на деревах щебечуть якось по-особливому чарівно. Присіла Ольга на шовкову траву, вдихнула на повні груди повітря, переповнене медовим запахом квітів. І захотілось дівчині напитись джерельної водиці. Піднесла вона глечик до уст, стала пити смачну холодну воду.

-  Красо – дівчино, дай і мені тієї води напитись – почула Ольга юначий голос, що ніби був зітканий з самої ніжності. Подивилась Ольга на парубка і зустрілась поглядом з його променистими карими очима.

Відчула дівчина, як її серце солодко-солодко завмерло, а потім забилось так, як б’ється пташина, спіймана дужими руками.

Піднесла Ольга глечик до уста парубка. Він пив воду , не відводячи від дівчини палкого погляду. З того часу покохала Ольга Юрія. А він уже давно палко любив її. Та не довгим було їх щастя.

Чорним птахом облетіла Казавчин звістка: забирають Юрія на царську службу на цілих 25 років. Та так швидко забирають, що батьки ніяк не встигнуть справити весілля закоханим .

Забрали Юрія. Важко переживала Ольга розлуку з коханим. Вдень свою тугу топила в важкій праці, а ночами гірко плакала. І стала помічати її старенька мати, що сліпне дочка. А коли Ользі прийшов лист від Юрія, і вона дізналась, що коханий вирушає на війну, то скрикнула жалібно, як поранена чайка, і з того часу вже зовсім не побачила білого світу. Пройшло два роки. І стала мати помічати, що дочка все щось шепоче, тихенько наспівує якусь незнайому пісню. Гірко плакала старенька, думаючи, що дочка з горя розум втрачає.

Настало свято Івана Купала. Прийшли до Ольги подруги. І попросила сліпа дівчина, щоб вони відвели її до ринви, в долину, де вона вперше зустрілась з своїм коханим. Привели подруги Ольгу до річечки, посадили на шовкову траву, І коли вона почула знайомий плескіт, води , що збігала з дерев’яного жолобка, дівчина на повні груди вдихнула чисте вологе повітря, переповнене медовим запахом чудо-квітів, і тихо заспівала. Такої пісні в  Казавчин ще ніхто не чув. Була вона ніжна, пристрасна і невимовно сумна. І заплакали дівчата, а Ольга заридала на всю долину. Подруги стали заспокоювати її, підвели до ринви, стали вмивати джерельною водою. Довго вони вмивали її. А раптом дівчина радісно скрикнула:

- Дівчатонька, я знову бачу білий світ. Знову бачу красу цієї долини, чудо-квіти, що ростуть тільки тут, ці крислаті верби і кущі верболозу. Юрію, коханий, як я хочу ще раз побачити тебе!

І сталося диво. Кущі густого верболозу розвели дужі парубоцькі руки. І дівчина побачила Юрія. Кинулась Ольга до коханого, розкинувши руки, як лебідка крила. І припала до широких парубоцьких грудей. Цілувала його, пестила кучері, не помічаючи, що ці кучері вже покрила паморозь сивини, не помічаючи, який блідий Юрій, як тремтить його рука, спираючись на милицю.

- Оленько, подивись на мене уважно. Я ж каліка, - промовив хлопець голосом, що тремтів від прихованих сліз.

Не смій говорити так. Ти мені тепер ще рідніший, ще кращий, - відповіла Ольга і засміялась щасливо на всю долину.   І засміялися дівчата, і повели молодих в село. Скоро весь  Казавчин гуляв на весіллі Ольги і Юрія. І зажили вони щасливо, працюючи в полі, виховуючи трійко дітей. А по селі рознеслась новина – вода в ринві цілюща. Ользі зір повернула, може інших лікувати.

До ринви часто приходили люди. Пили цілющу воду, набирали її у полив’яний посуд, відносили хворим казавчинцям.

Ці джерела дають початок річці – безіменній притоці Південного Бугу. Річка біжить долиною, де безліч дерев крислатих верб, ясинів, берестів. На берегах річки росте густа трава, в ній від ранньої весни і до пізньої осені яскравіють квіти. З долини річка прямує в ярок, що переходить в Попову леваду. Ярок з річкою відділяє від основної частини села його південну частину,  Казавчин  гору, яка знаходиться по ліву сторону ярка. Коли ж уважно придивитися до схилу яру, то можна побачити сліди терас. Старожили розповідають, що ці тераси були впродовж лівого схилу яру аж до Попової левади. Кам’янисті схили були розкопані терасами. На ці рівні схили було навезли чорнозему і висадили кущі сортового винограду. Коли виноград прижився і став плодоносити, в здовж терас були висаджені троянди і багаторічні квіти. Людям, які жили на  Казавчин горі, було добре видно ці чудові квітучі тераси з кущами винограду. І будинок, білий і гарний , який був споруджений священником. Цей будинок був донедавна, в ньому довгий час знаходилась школа, де навчались діти початкових класів. Старожили розповідають , що ідею створення терас подав саме священник, ім’я якого на превеликий жаль нам невідоме. Навкруги будинку з ранньої весни і до пізньої осені буяли різноманітні квіти , а далі до старої дерев’яної церкви, був фруктовий сад . Попова левада також була окультурена по ідеї священника. Серед дикорослих дерев були висаджені липи, тут знаходилась велика пасіка, були копанки в яких розводили рибу. Ця левада названа в честь священника –Поповою. Віруючі люди допомогали доглядати і виноградник, і квітник, і пасіку, і леваду, і фруктовий сад.

Казавчинці добрим словом згадують цю людину, яка надзвичайно любила природу і за своє життя крім основної своєї роботи – Богослужіння – перетворила частину села у восьме чудо світу.

Старожили розповідають, що в неділю або в свята було найкращою розвагою прийти на    Кондрову  гору і звідти дивитись на тераси, квітники, чудовий сад, Попову леваду.

Подвиг цього священника пізніше повторив Ревега Сидір Карпович, який в 40-50 роках створив на Казавчин   горі неподалік шляху, що розділяє  Кондрову гору і село Бугове , чудо-виноградник. Це був велекий, майже 0,5 га площею город, який сім’я обсадила навкруги рядами мічурінських вишень. Захищений з усіх боків цими деревами, на всій площі ріс і плодоносив виноград, що був посаджений рівними рядами. Виноград був різних сортів.  Важко було повірити, що таку велику роботу виконувала одна сім’я. І цим людям не подякували, а забрали цей оазис. Його передали школі, як дослідну ділянку. З роками, без справжнього догляду, цей виноградник почав занепадати.

В даний час його вже не існує.

Попова левада – ще один мальовничий куточок нашого села. Правий високий берег річечки плавно збігає вниз. Він весь поріс високими деревами, тінистими кущами. Це улюблене місце дітвори . Ранньою весною діти приходять сюди за пухнастими котиками верболозу, пізніше за диво-пролісками, що своїми списами – листками оберігають ніжні голубі квіти на тендітній ніжці. Тут ростуть духмяні фіолетові та голубі фіалки, весною квітнуть на самому березі річечки жовті яскраві квіти з блискучими пелюстками. Тут іноді можна знайти рідкісну в наші часи дивовижну квітку сон-трави. Влітку тут завжди прохолодно. Ідеш і ноги відчувають пружний багаторічний листяний настил, з якого тут і там тягнуться до сонця кущики шовкової трави, овальні листочки лісових конвалій, безліч різноманітних квітів . Щебечуть пташки на різні голоси, жебонить річечка між камінням , щось таємниче шепочуть листочки дерев. Легко, гарно стає на душі від цієї краси, цієї благодаті. Тут, в Поповій леваді, і легендарна Казавчинська криниця. Від покоління до покоління, ще з сивої давнини передається  легенда про те, що одного літа була в  Казавчині велика засуха. В навколишніх селах йшли дощі, дозрівав урожай. А на вигорілих казавчинських полях вся озимина і ярина засихала. Голодним ревом ревла скотина серед вигорілих від спеки долин. Плакали жінки, пригортаючи до грудей схудлих від непомірної спеки дітей. Небувала туга поселилася в очах чоловіків. Їсти ще було що, але від спеки пересохли джерела в криницях. Це було найбільшим лихом.

Одного дня якась дивна сила оволоділа всіма казавчинцями. І люди прийшли до дерев’яної церкви . Коли зібралися всі, від самого старшого до самого найменшого, з натовпу вийшла красуня сирітка Галина. Юна дівчина була вбрана у найкращий свій одяг: вишиті на рукавах її сорочки квіти були як живі, червона спідниця блищала на сонці, і здавалось, що дівчина випромінює сяйво. В її вінку цвіли чорнобривці і волошки, деревій і косарики. Від віночка спадали на груди, плечі і спину яскраві стрічки і узорчасті бинди , що ніжно переплелись з хвилястим русявим волоссям дівчини, яке було розпущене і сягало щиколоток ніг, прикриваючи всю її струнку постать чарівним блискучим покривалом. Дівчина радісно посміхалась . Повільно піднялась вона по східцях, що вели до дверей церкви. Стала на порі і підняла руку, на якій зблиснув дорогоцінний, небувалої краси перстень. Всі затихли, зачаровані. Навіть діти перестали схлипувати. В цій завороженій тиші дзвінко пролунав голос красуні Галини: „Радуйтеся казавчинці! Всемогутній Бог змилувався над нами. Він послав мені віщий сон. Ходімо всі в найближчу леваду і молімося там , біля кринички.” І повела їх красуня Галина. Стала біля криниці на коліна, підвела свої білі руки , як лебедині крила, до неба, до пекучого сонця . І почала сердечно молити Бога, щоб він змилувався над усіма казавчинцями. І всі впали на коліна і почали молитися так, як ще ніколи в житті не молились. І стали всі Казавчинці свідками чуда: вони побачили, як у криниці почала підніматися вода . Вона заповнила криницю і стала переливатись через цямриння. Люди пили цю цілющу воду, напували хворих дітей, спраглих тварин. А через деякий час їх зморив великий сон і всі вже лежали навкруг криниці і спали. Коли ж прокинулись, то відчули давно забуте блаженство, їх тіла омивав щедрий, щедрий і тихий дощ...

З того часу не один раз так було, що дощі йшли в навколишніх селах, а в  Казавчині довгий час їх не було. Все на полях і городах починало в’янути.

Тоді віруючі люди  Казавчина збираються, готують великий обід, запрошують священника, щоб провів молебен біля Казавчинської криниці, сердечно моляться, просячи Бога простити їм гріхи і послати дощ.

І через декілька днів дощ обов’язково випадає, і все навкруги оживає, зеленіє.

В 2007 році жителі  Казавчина вирішили зробити цю криницю пам’ятником Надії, що збувається . Уже завезено камінь, щоб весною 2008 року побудувати навкруг криниці добротну огорожу, звести альтанку над самою криницею, обсадити стежки, що ведуть до криниці, молодими деревами. Є надія, що до цієї справи докладе свою частку праці кожен житель села. Дуже б хотілося, щоб і ті казавчинці, що народились тут, але проживають в інших селах і містах взяли в цьому посильну участь.

 Ідеш оксамитовим берегом річечки, і раптом дерева розпускаються, і ти бачиш широку долину,  тиху течію Бугу, зелений острівець, старий млин і верби біля нього. Береги Бугу обнімають наше село з північного і південного сходу. Вони круті, скелясті. З пристані піднімаються трьома шпилями .Особливо красиве і майже неприступне місце називають Піфковими скалами. Здалеку здається, що це тільки  голі кам’яні скали.  Але коли піднімешся на цей схил, то побачиш, що кожен клаптик землі тут покритий травою. Серед скель Казавчин  дикі дзвіночки,  малиновими вогниками горить конюшина,. У маленьких западинах біліють суцвіття материнки,  медуниці, золотіє звіробій. Коли пригріває сонце – кожна квітка віддає нам свої пахощі, які неможливо забути, як би далеко ти не був від них місць. На берегах Бугу росте татарське зілля,  кущі шипшини, деревій, голубий полин, гарні високі квіти з яскраво-рожевими суцвіттями-свічами.

Шумлять броди, прозорі хвильки цілують піщаний берег, оксамитова трава стелиться до ніг. Так і хочеться зупинитись, сісти на теплий камінь і думати під благословенний шум бродів тільки про хороше. Дітвора дуже любить нашу річку Буг. Купається в ній від початку травня і до вересня . Хлопчики ловлять рибу, купаються, спускаються і бродів на камерах. Дівчата купаються, загорають, перуть білизну в м’якій бузькій воді, сплітають собі віночки з квітів,  що тут ростуть.

        Цю розповідь я написала,  використавши матеріал з книг:

Галина  Аніконова „Казавчин – моя колиска і надія”, „Душі  моєї чисте джерело”.

    

      Робота  учениці 9 класу Казавчинської ЗОШ Кривди А. Д. (15 років)

 

Copyright MyCorp © 2017
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Курс валют
міні-чат
Друзі сайта
Гайворонська районна рада Гайворонська районна державна адміністрація
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Створити безкоштовний сайт на uCoz