ПРО ВСЕ, ЩО СЕРЦЕМ ВІДЧУВАЮ
Собко Євгенія Василівна народилась 11 листопада 1943
року в селі Басаличівці на Вінниччині в сім»ї селянина. Закінчила Одеський
педагогічний інститут. Працювала вчителем молодших класів в селищі Завалля на
Кіровоградщині. В роботі була окрилена любов»ю до дітей, за що відзначена
званням «Відмінник народної освіти» та «Вчитель-методист».
Як вчитель – новатор,
писала статті на педагогічні теми, друкувалась в районній та обласній газетах.
Перші поетичні рядки
народились після закінчення педагогічної діяльності в школі і присвячувались
родині, дітям, філософським роздумам про світ, його цінності, духовність
людини…
Перша її збірочка віршів
«Сповідь душі чи осінні струни» була видана в м. Києві в 1998 році.
Друга збірка «Про все, що
серцем відчуваю», в яку ввійшла частина віршів початкової творчості, доповнена
новими віршами.
Третя збірка «Діти - диво
мого життя», в яку війшли вірші, оповідання, образки, гумо ринки.
Щедро обдаровує Господь
талантами нашу Україну. Чутлива душа поета бачить весь навколишній світ, серцем
відчуває все: уміє розібратися де правда, де брехня; де добро, де зло; де біле,
де чорне; що таке оптимізм і песимізм.
До такої когорти поетів
відноситься і Євгенія Собко. Маючи свій особливий стиль написання віршів і їх
читання, вона в кожному поетичному рядку, висвітлює стан своєї душі. Посіяне
добірне зерно таланту в дитячі роки, злілеєне бабусею, рідними для неї людьми і
природою, тепер дають гарні врожаї.
Як в своїй поезії, так і
в житті, поетеса ставить духовність на перше місце.
Стою
у храмі. Дух величний,
Дух
покаяння, Дух покори
Висвітлює
людські обличчя,
З
сердець знімає гріхів гори…
З великою і надзвичайно
глибокою повагою, любов»ю відноситься до минулого, своєї родини, дітей, онуків,
чоловіка.
Дійсно щоб так виразити
свої почуття у віршах, потрібно мати велике серце матері і розуміння того, що
ти – мати.
Живу дітьми, живу в надії…
У
Бога всім здоров»я прошу
І
мудрості на всі їх дії…
Я
– мати!
І
це звання у серці ношу!
Особливе відношення у неї
до матінки природи. В ній вона бачить своє наповнене життя.
…якийсь
метелик прилетів,
На
руку сів і гріє крила.
Навколо
благодать і мило,
І
любе все наколо…
У віршах поетеси чітко відображена її життєва позиція.
Філософські роздуми заставляють задуматись читача про сенс життя.
Порозуміння з реаліями сьогодення підтверджує її
незвичайну спроможність відтворювати у своїх віршах особисте бажання творити
добро, жити з Богом в серці.
Червоною стрічкою через усю творчість Євгенії
проходить живе спілкування з молодим поколінням.
Велика вдячність до своїх земляків, до старших мудрих
людей, до рідного краю переповнює душу й серце поетеси і лягає в рядочки її
чудових віршів
Поетеса соціально небайдужа людина, вона вболіває за
долю рідної України, за її майбутнє.
|