Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Міні-чат
Наше опитування
Що вам не вистачає у Гайвороні у плані туризму?
Всього відповідей: 278
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

          Легенда 

    про Хащувате

   Близько семи століть тому спускався Господь Бог на землю, щоб оглянути свої володіння та побачити, як люди господарюють, як живуть, як працюють, як веселяться, як Його шанують. Та не хотів Батько наш Небесний, щоб люди Його впізнали, а тому прийняв облік простого смертного і помандрував Землею. Довгим і важким був той  шлях, але не труднощі лякали Бога, а те, що Він побачив: злість, жадібність, чвари, насилля, війни, море крові, ріки сліз і т. ін. Засмутився Творець наш. Сів на камінь і заплакав. А із сліз тих утворилась річечка, яку Ангели так і нарекли – Бог. Та не просто назвали, а ще й заповіли всім людям шанувати цю річку, бо то сльози Божі. Хто хоч раз зануриться в цю воду, той очиститься від зла.

 Річка з кожним днем ставала ширшою і глибшою, кращою і бурхливішою. Ангели час від часу спускались до Божого творіння, прикрашали річку гарними каміннями, різноманітними  водоростями, унікальними рибами, невеличкими острівцями для закоханих, які мали тут, на берегах ріки,  оселятись. Зазеленіли буйними  та пахучими травами луки, зашуміли молодими вітами деревця. А живої душі нема і нема.   Ніхто в ці краї не заходив, кіньми не заїжджав,  бо всі знали, що, крім пустих земель та великих камінців, тут раніше  нічого не було. То чого ж сюди йти? Ні самому жагу втамувати, ні  скотину напоїти, ні в тіні перепочити…

Зажурилися Янголи, ледь не плачуть.  Така краса, Богом дарована, стільки прикрашали, стільки трудились, і все дарма: люди не йдуть сюди, птахи не летять. А місце ж то особливе, Господом помічене, та ще й ріка має силу особливу – очищаючу. 

Та одного дня таки завітали перші гості, які назву ріки Бог змінили  на Буг.  Було це так.

 Сидять на березі нашої чарівної річки два Ангели і сумують за поселенцями. Їм не терпиться передати цю красу іншим, тим, для кого вона створена, а самим хочеться перелітати в іншу місцевість, щоб уже там попрацювати на благо людей.  Сидять і  на піску малюють такі слова: «Тут був Бог». Аж раптом в небі з’явився пташиний ключ, що спускався прямісінько на берег. То були качки, які своїми крильми розвіяли напис на піску. Майже всі літери стерлись, залишились тільки: «Б», «У», «Г». Втомлені далеким перельотом,  птахи не могли відірватись від надзвичайно смачної води, вони пили і пили та перешіптувались про те, що нікуди не полетять звідси. Все, про що вони мріяли, тут є. Почули ці розмови Ангели, — втішились, що вже свою місію виконали і можуть спокійно повертатись на небеса за наступним завданням. Ангели так зраділи першим поселенцям, що вирішили так річку і назвати – Буг.

     Заклекотіло, завирувало пташине життя на березі Бугу. Качки вили гнізда, висиджували пташенят, ласували солодкими травами та річковою рибою. І так багато було тут тих качок, аж рябіло

Глянув Бог з небес на цей край і окреслив територію для поселення у вигляді птаха. Навіть на карті земель до цього часу малюнок зберігся.


 

Та одного разу забрели  на берег мальовничого Бугу двоє молодих закоханих. Вони втікали від  чужинців-загарбників, які знищили і їхнє житло і їх родину. Зробивши кілька ковтків бузької  води, вони зрозуміли, що мають залишитися жити саме тут, серед цієї незвичайної краси, серед сотень качок, які вітали пару нових сусідів лагідними дарунками. Кожен птах дарував із себе пір’їнку для тепла і перини. Він і Вона подякували щедрим господарям цього краю і одразу ж дали назву поселенню – Качучинка. Збудували собі будиночок, в якому дуже швидко народжувались дітки.

Так на березі Бугу з’явилась перша сімя, велика і дружна. Їм було так добре в Качучинці, так спокійно і весело, що вони хотіли цим почуттям поділитися з іншими людьми. Качкам до лапок прив’язали вони висушені очеретинки, на яких вишкрябали запрошення всім бажаючим завітати до них в гості. Їжі було вдосталь: і риба, і птиця, і родючі землі, сади і все, чого душа бажає. Вісточка швидко розлетілась по світу. З різних країв і з різних причин до Качучинки почали сходитись люди зі своєю худобою, з ужитками, з різними зернами, насіннями, саджанцями. Завирувало і загуло життя над Бугом-рікою. Люди пили чарівну воду, мали Бога в серці, трудились, веселились, творили лише добро. Кожен поселенець хотів посадити дерево,щоб прикрасити свій край. Дерев і кущів набралося як у хащах.  Потрібно було щось робити. Люди в молитві звернулись до Бога по допомогу, і Той з радістю підказав, що робити.  Він знову зробив наземний малюнок у вигляді сокири.

    

  

І люди почали розчищати свою територію від хащів. Роботи було стільки, що потрібна була допомога, і вона прийшла, аж зі Сходу. Чутки про Райське містечко донеслися до євреїв, і вони забажали масово поселитись саме тут, на схилах Бугу. Всі дружно взялись до роботи: чоловіки і жінки,  старі і малі,  українці і євреї.

  Місця побільшало, стало просторо і світло. Люди з радості назвали спільне з євреями село – Хащувате.  Так щира подяка Богові за природній дар (родючі землі, повноводну ріку), велике бажання жити саме на схилах Бугу, робота по очищенню території від хащів, — зробили диво.  Люди з різними мовами спілкування, з різними культурами, з різними історіями стали мирно жити та працювати пліч-о-пліч на протязі сотень років.

Так добре і весело було хащуватцям, всього в них було вдосталь. Вони любили, пишались і доглядали свою дорогу річку, яка напувала їх чарівною водою та годувала. Але знайшлись злі і заздрісливі люди, які почали потроху вливати яд в Буг. Вода перестала бути чистою і питною; велика частина риби, раків, молюсків загинули; водорості та очерета потьмяніли і зникли; качки залишили цей край; євреї роз’їхались по світу.

Дуже шкода, що на сьогоднішній день, люди забули про те, для чого нам дарована така природна перлина, як Буг. Мабуть Ангели дивляться на те, як люди перестали шанувати їхню працю, почали знущатись із річки, бруднити її, отруювати землі та джерела –  і гірко плачуть на небесах.

Так хочеться вірити, що люди схаменуться і повернуться лицем до Бога, до Бугу, до качок, до земель, до мого Хащуватого…

Матеріали підготувала:постійна читачка Хащуватської сільської бібліотеки, член краєзнавчого гуртка «Пошук», учениця 9-Б класу  Марія Вдовиченко                                     

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz