| Легенда про Іванкову криницю
Вірите, чи ні, а було це понад 270 років тому в наших
краях. Місцевість у нас дуже гарна, вражає своїми
чудовими краєвидами, родючими землями,
цілющими водами. Та найбільший скарб - це люди, з їх радощами і бідами, розумом і працьовитістю, щедрістю і щирістю. Вже якщо завітав до когось в гості, то
обов'язково нагодують, дадуть
втамувати спрагу та ще й цікаву легенду розкажуть саме про їхнє село - особливе і найкраще.
Ось так
і зі мною трапилось багато років тому, коли я побував в селі
Котовка. Шлях до села нагадує казковий тунель. Це по два боки дороги височать стрункі і крислаті тополі, ніби
гілками своїми в вишині манять за
собою. Ось так заворожений цією природною красою, я потрапив в саме село, яке розляглося по долині.
Люди чемно відповідали мені на
привітання і кожен розумів, що я приїхав спробувати їхньої цілющої джерельної води. Був досить спекотний день.
Я присів під крислатою вербою перепочити. Легенький вітерець обвівав моє обличчя і шепотів: «Рухайся далі, на
тебе чекає цікава зустріч...».
Відчувши
полегшення, я підвівся. Та коли підняв голову, перед собою
побачив старенького дідуся з довгою бородою, добрими та розумними очима і лагідною посмішкою на лиці.
- Не віриш, що вода цілюща? - запитав мене старенький.
- А звідки Ви знаєте, що я приїхав скуштувати цілющої
води,
адже я вам не розповідав, хто я і звідки, чого тут? -
сказав я.
На що дідусь хитро
засміявся, поклав мені руку на плече і каже:
- Повір мені, хлопче, вода наша справді цілюща. Вона
творить дива. Та допомагає наша «Іванкова криниця» лише добрим і щирим людям, як ти, Мишко.
- Ви знаєте моє ім'я? Звідки?
- Теплий вітер, який пестив тебе по дорозі, швиденько
прилетів через поля і розповів
про тебе все.
- Цікаво, Ви спілкуєтесь з вітрами?
- Така в мене місія.
- А як Вас звати, шановний?
- Іваном.
- Вас назвали на честь «Іванкової кринички»?
- Та ні, швидше криничка названа на честь мого
прадіда.
- Он як... Розкажете?
- Розкажу. Тільки не тут, а там - біля джерела. Ходімо.
Ми йшли довгою і широкою
дорогою вздовж Котовки, дідусь посмішкою вітав всіх перехожих, а ті щиро і з глибоким
поклоном віталися
зі мною і зі стареньким. Дорога була довгою, але не виснажливою. Перед входом до
джерела височіла цегляна арка, яка ніби промовляла залиш тут все погане і йди до джерела з чистими думками і сумлінням. Дідусь Іван тричі перехрестився,
лагідно посміхнувся мені і
прошепотів: « Ну, що скоштуєш водиці?»
- Так, але не
зараз, а пізніше, коли ви розкажете про
свого незвичайного предка.
Розкажете?
- Ну
звичайно, в тому аби розповідати людям історію про цілюще джерело та мого прадіда і полягає моя місія. Сідай зручненько і слухай.
Був мій прадід Іван, як і я, як і мій батько,
як і мій дід -пастухом.
Озирнись
довкола, і ти побачиш соковиті пасовиська. Саме на них наша родина випасає
худобу односельчан. На цьому місці, де зараз кам'яна
криниця, споконвіків било джерело кришталевої водиці. Люди пили її, напували скотину, використовували у господарстві. Та одного
разу сталося диво. Пасе мій прадід корів, але раптом вони всі замовкли і завмерли. Іван озирається навкруги,
вітерець вщух, птахи, комахи і
навіть трави замовкли в дивному очікувані чуда.
І воно сталось. До джерела
спустились янголи, простелили квіткову доріжку від небес до самої води. Яскравий спалах світла осяяв все навкруги. Прадід аж заплющив очі, а коли відкрив, то побачив
на квітковій доріжці заступницю і рятівницю всіх людей - Матір Божу. Вона нахилилася
до води, набрала її повні пригоршні, напилася, лагідно посміхнулася і зникла разом з янголятами. Тієї ж миті все загомоніло, лише Іванко стояв заворожений побаченим. Він чітко
зрозумів - сталося
диво — вода із звичайної перетворилася на чарівну. Пастушок підбіг напитися її, коли глянув на дно джерела, то
побачив там дерев'яного хреста. То
був знак. Іванові без слів стало зрозуміло - потрібно облаштувати на цьому місці гарну криницю, або
побільше людей з усіх-усюд могли
пити і насолоджуватись чудодійною силою цієї води. Три дні і три ночі Іванко будував дерев'яну криницю. Робив це з любов'ю і радістю, адже ця вода здоровим
даватиме силу, хворим здоров'я,
виснаженим бадьорість, зневіреним — віру.
За
Іванкові руки золоті, за щире серце, за любов до Бога, за бажання допомогти ближнім люди нарекли криницю
«Іванковою».
- Ось так,
Мишко, я вже в четвертому коліні ношу ім'я Івана і виконую місію оповідача історії виникнення
«Іванкової кринички».
- Дозвольте, дідусю, і мені скуштувати цієї чарівної
водиці.
- Пий на здоров'я, на радість, на щастя, на добро,
на довгу долю.
- Дякую, дідусю.
Зробивши
кілька ковтків води, я підвівся аби подякувати діду Івану, я його вже й не було, лише вітер полем полетів в
тополі зустрічати наступного
гостя або спраглого перехожого...
| |