Гайворонський відділ культури і туризму - Герої не вмирають
Субота, 25.03.2017, 04:53


Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Форма входу
опитування
Оцініть сайт відділу культури і туризму?
Всього відповідей: 337
Погода
Опитування
Що вам не вистачає у Гайвороні у плані туризму?
Всього відповідей: 252
Пошук
 Герої не вмирають

ГАЙДА

ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ

Ярослав Гайда народився 25 травня 1985 року в селі Таужне.

        Закінчивши педагогічний університет працював учителем фізвиховання у селі Тополі, а в загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с. Таужне викладав предмет «Захисник Вітчизни». Саме ці слова стали для нього життєвим орієнтиром.

        В ім’я світлого майбутнього Батьківщини він був на київському Майдані під час революції Гідності, а в травні 2014 року добровольцем пішов на захист цілісності України. Служив у 34-му Кіровоградському батальйоні територіальної оборони. Пройшов не одну гарячу точку Донбасу. Був серйозно поранений. Лікувався у шпиталях Харкова і Одеси. Переніс дві операції. Проходив курс реабілітації у дома. Збирався продовжити військову службу.

        Під час перебування вдома брав участь у волонтерській роботі. За його ініціативою в приміщенні виконкому сільської ради було відкрито пункт прийому благодійної допомоги воїнам, які беруть участь в антитерористичної операції. А коли волонтери пакували зібрані речі для відправки на схід, Ярослав приніс свого бронежилета. «Поки я на лікарняному, він лежить без діла, а там може комусь зберегти життя. Мені ж потім дадуть іншого», - говорив він. Але повернутися в зону проведення АТО йому не судилось. Жорстока смерть 19 грудня 2014 р. залишила батьків без сина, дружину без чоловіка, а сина без батька.

ГЛОБЕНКО

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

 

 

Олексій Іванович Глобенко народився 9 травня 1988 р. у селі Ємилівка Голованівського району Кіровоградської області.

     До Гайворона сім'я переїхала, коли хлопчи­кові виповнилося 5 років. У 1994 році він пішов у 1-й клас ЗОШ І-ІІІ ст. №3 міста. Вчився добре, був дуже відповідальним, на ньо­го можна було покласти­ся в усьому. Закінчивши у 2003 році 9 клас пішов навчався у аграрний ліцей міста Гайворона. Потім працю­вав. Згодом вирішив, що стане військовим, бо це його покликання. Тому пішов служити Батьківщині, став контрактником. Жив і працював у Кіровограді. Не­забаром одружився, мав двох діток. Не дивно, що з перших днів війни був на передовій. Воював за май­бутнє своїх дітей, за майбутнє України. Вважав своїм обов'язком перед Богом, Україною і прийдеш­німи поколіннями захистити свою рідну землю і свій народ. Завжди запитував "А хто ж, як не я?".

     Не боячись ні куль, ні полону, ні смерті, він безстрашно ішов у бій і, завдячуючи саме йому та багатьом іншим патріотам ми маємо можливість спокійно жити і працювати.

     Олексій Іванович Глобенгко, головний сержант роти спеціального призначення старшина,  загинули в результаті мінометного та зенітно-ракетного обстрілу терористів під Сніжним 29-го липня.

     Указом Президента України за мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ГЛОБЕНКА Олексія Івановича нагороджено (посмертно) орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

 

ГРАБОВИЙ

ВАЛЕРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Грабовий  Валерій Миколайович  народився 15 серпня 1969 р. на Дніпропетровщині. До Гайворонського району сім'я переїхала, коли хлопчи­кові виповнилося 11 років. Навчався у Бандурівській  загальноосвітній школі. Навчання йому давалося дуже легко. Користувався повагою серед учителів і авторитетом серед однолітків.

        У 1991 року закінчив командний факультет Алма-Атинського вищого прикордонного училища КДБ СРСР ім. Дзержинського (Казахська РСР). Потім була служба у прикордонних військах у Туркменістані. 1997 року закінчив юридичний факультет Університету «Туран», Алмати, правознавство.

        Після переїзду на Україну працював юристом, був депутатом Павлоградської районної ради. В 1998–1999 роках працював у ВАТ «Павлоградський молочний комбінат», юрисконсультом, з 1999 року — приватний підприємець. В часі війни — заступник командира батареї по роботі з особовим складом, 25-а повітряно-десантна бригада.

        В ніч з 13 на 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами із зенітної установки та крупнокаліберного кулемета було уражено військово-транспортний літак Повітряних сил ЗСУ ІЛ-76, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації. Усі 49 осіб, а це 9 членів екіпажу з Мелітопольської авіаційної транспортної бригади і 40 десантників 25-ої окремої Дніпропетровської повітряно-десантної  бригади загинули. Серед військових був і наш земляк - Валерій Грабовий.

         Указом Президента України за мужність і героїзм, вірність військовій присязі та незламність духу Грабового Валерія Михайловича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

ДРЬОМІН

ЯРОСЛАВ ПАВЛОВИЧ

 

Дрьомін Ярослав Павлович народився 26 грудня 1986 року у с. Хащувате Гайворонського району. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи, вступив до Гайворонського машинобудівного технікуму, де отримав професію техніка-механіка. Служив в Збройних Силах України, а після демобілізації – в органах внутрішніх справ. Подальша трудова діяльність Ярослава була пов’язана з ПСП “Нива” (с. Хащувате).

        У квітні 2014 року Гайворонським військовим комісаріатом Ярослав Дрьомін знову був призваний до лав Збройних Сил України. У складі 93-ої окремої механізованої бригади брав участь в антитерористичній операції на сході України. Був водієм КАЗа, доставляв боєприпаси, вантажі та особовий склад в зону АТО.

Останній раз на зв'язок з рідними виходив 24-го серпня,  загинув 29-го серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі в районі с. Новокатеринівка. 2-го вересня тіло Дрьоміна Я.П. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був тимчасово похований на Алеї воїнів м. Запоріжжя, як невпізнаний герой. В червні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК. 23 червня 2015 року Ярослава перепоховали у  селі де він народився.

ШИМЧИК

ЯРОСЛАВ  ВОЛОДИМИРОВИЧ

 

Шимчик Ярослав Володимировоч народився 7 червня 1992 року у м. Гайвороні.

    1 вересня 1999 р. він уперше пере­ступив поріг Гайворонської ЗОШ №5, яку закінчив у 2009 році. Він мав неймовір­но спокійним характером, ніколи ні з ким не конфліктував і завжди був усім задоволе­ний. Чемний, уважний, життєрадісний, відповідаль­ний, Ярослав мав багато друзів, був наполегливим у досягненні своєї мети. Лю­бив спорт, відвідував спортивні секції, тому прий­няв рішення пов'язати своє життя із Збройними Силами України.

   Коли потрібно було стати на захист держави, Ярослав зі своїми бойовими товаришами виконував свій громадянський та синівсь­кий обов'язок - гідно слу­жив рідній Вітчизні, захища­ючи її на сході від терористів.

 Останнє фото на своїй сторінці у соцмережі Ярослав виклав 24 липня на початку десятої вечора, а у графі сімейний стан він записав – закоханий. Йому було лише 22 роки.

        Загинув радист радіо групи старший солдат Шимчик Ярослав Володимирович 29 липня 2014 р. підчас нічного обстрілу з мінометів, реактивних систем залпового вогню та гармат сепаратистів у селі Логіново Шахтарського району Донецької області.

     Указом Президента України за мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ШИМЧИКА Ярослава Володимировича нагороджено (посмертно) орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Copyright MyCorp © 2017
Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Курс валют
міні-чат
Друзі сайта
Гайворонська районна рада Гайворонська районна державна адміністрація
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Створити безкоштовний сайт на uCoz