-
умивають немовлят – щоб не зурочили;
-
переливають дорогу
молодятам – на щасливе подружнє
життя;
-
беруть її з собою в дорогу – щоб закропитися, причастися
джерельного натхнення й наснаги.
Легенди про Іванкову криничку
передаються із покоління в покоління:
«…Один Бог знає, коли жив у цій
місцевості бідний удівець на ймення Іван, який служив у пана пастухом. Він пас
овець далеко за селом разом з маленькою донькою - єдиним своїм скарбом, єдиною
втіхою. Гарною і розумною росла дівчинка та мала одну велику біду - від
народження була незрячою.
Улітку, коли стояла спека, дівча
раз-пораз просило у татка пити. Щоб не носити воду із села, пастух вирішив
викопати криницю на вигоні, під ліском. І тільки-но він натиснув на лопату, як
із землі вдарив струмінь, утворилося джерело. Вода у ньому була смачна,
прохолодна. Дівчина охоче її пила, по кільканадцять разів на день умивалася
нею.
І сталося диво велике: з часом
донька почала прозрівати. Спершу вона побачила сонячний промінь, потім високе
синє небо, зелені трави і прозоре чисте джерело, в якому ключем била цілюща
студінь…
Іван на тому місці викопав криницю і змайстрував
дубовий зруб. Стоїть Іванкова криничка і понині, щедро віддає людям свою життєдайну силу.»