Середа, 13.12.2017, 21:54


Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Форма входу
опитування
Оцініть сайт відділу культури і туризму?
Всього відповідей: 341
Погода
Опитування
Що вам не вистачає у Гайвороні у плані туризму?
Всього відповідей: 258
Пошук
 
Головна » 2016 » Січень » 19 » «Цигани» з Червоної Греблі
17:48
«Цигани» з Червоної Греблі

Як швидко летить час, залишаючи лише спогади. Здається лише недавно святкували Великдень, а тут вже Різдво. Проте, ці свята абсолютно різні, як за часом виникнення, так і за своєю суттю і обрядовістю. Саме завдяки цікавим обрядам та традиціям, які збереглися в своїй первозданності, ніяк не можна забути минулорічну  зимову поїздку до Чечельницького району. Відгукнувшись на запрошення колег з  Національного Природного Парку «Кармелюкове Поділля», працівники Гайворонського відділу культури взяли участь у фольклорно-етнічному святі «Весела Маланка», яке проходило в с. Червона Гребля. Саме в цьому селі й досі зберігся новорічний обряд «цигани» на свято «Маланки», що вважається головним святом села. В 1990-1991 рр., цей обряд докладно вивчивши, висвітлив в журналі «Пам’ятки України» Олександр Курочкін - головний науковий співробітник відділу "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, доктор історичних наук.

 

 

« … Безпосередньо з нашою темою пов’язано обряд «Маланка» або «Меланка». Своєю назвою він зобов’язаний св. Меланії, яка за старим церковним календарем ушановувалась 31грудня (за новим - 13 січня). У недалекому минулому цей звичай був поширений на великих просторах України – від Карпат до Слобожанщини. Та основний історичний осередок його, очевидно, становили наддніпрянські землі – Поділля, Галичина, Буковина відомі давньою аграрною культурою ще з доби неоліту. Названий район збігається з ареолом поширення новорічних пісень про Маланку-Наддніпрянку, що його визначив відомий музикознавець К.Квітка.

Внаслідок тісних етнокультурних зв’язків українців зі східнороманською людністю новорічна «Маланка» набула певного поширення серед молдаван і румунів, у яких вона побутує й досі.

Важливо що окреслений терен належав до загального масиву карпато-балканської культурної спільності, надзвичайно багатої на карнавальні традиції.

Новорічний звичай що його ми спостерігали одна з відмін традиційної «Маланки». Провідну роль в ній, як і всюди на Правобережжі, відіграють парубки. Перевага юнаків (чоловіків узагалі) у виконані зимових календарних обрядів історично склалося в умовах патріархального суспільства. Вона визначилася і підтримувалася у фольклорному середовищі діяльністю архаїчних спілок чоловічої молоді, відомих в Україні, як «парубочі громади». Аналогічна статево - вікова регламентація простежується у традиційному маскуванні болгарських сурваскарів і кукерів, румунських келушарів, молдавськох мошів та інших.

Ряджені щедрівники з Червоної Греблі – це, здебільшого, хлопці віком з 16 до 22 років, але конче не одружені. За традицією вони одягають костюми і маски «циган». До речі, цей етнонім уживають тут на означення всієї карнавальної церемонії. Окремо добирають «Маланку». Звичайно її роль доручають миловидному хлопцеві 13-14 років.

Новорічні цигани, як і колядники взагалі організуються за територіальною ознакою на кожній вулиці села (їх у Червоній Греблі сім) складається гурт. На передодні Різдва на спільних сходинах парубків й одружених чоловіків обирають «березу» - головного розпорядника різдвяно-новорічних обходів. Йому довіряють зібрані гроші і безстережно виконують усе, що той загадає, тож претендент на цю роль не повинен викликати жодних сумнівів. Новорічному ватажкові на ознаку влади за традицією вручають мідного дзвіночка. Титул «берези» не тільки почесний, ай зобов’язує до певних витрат. Він має протягом зимових свят пригостити у себе декілька разів. Такі трапез місцеві жителі називають «березуванням».

Готуючись до «Маланки» хлопці заздалегідь розподіляли ролі та переглядають потрібний реманент. Певна річ, маски й костюми слугують не один рік, час від часу їх ремонтують, а коли потрібно, виготовляють нові, намагаючись дотримуватись давніх зразків.

На час новорічних свят кожний вуличний гурт ряджений творить нову окрему «циганську сім’ю ». До неї входить батько («старий»), мати («стара») та «синки». Кількість цих останніх залежить від числа наявних парубків,але здебільшого не перевищує 8-10. Розрізняють «синків» старших, середніх і менших, інколи ще так званих «учебних», які вперше прилучаються до карнавального обряду. Певне місце в цій ієрархії, як ми довідалися визначається не лише досвідом і віком, але й фізичними якостями парубка. Цебто діє: старший той - хто сильніший. Особливо важкі ритуальні випробовування чекають на «батька», «матір» і «старшого синка», тому на ці ролі добирають найдужчих.

Як же виглядає карнавальний «циган»? Суто циганського в ньому мало, більше дідівського,  предковічного. Архетипові деталі цього образу, які колись, безумовно, мали важливий аграрно-магічний зміст, - це вивернутий вовною наверх кожух, хутряна маска з бородою, полотняна торба і обов’язково горб, набитий соломою. Костюм доповнюють білі полотняні штани й селянські постоли, або личаки, виплетені з рогози. Дуже виразні в художньому плані маски-личини. Індивідуальність у них, як і в іконах підпорядкована традиційному образотворчому канону, згідно з яким очі,уста і ніс, підкреслюють червоною тканиною (такий колір у обрядах виконує захисну функцію), вуса й брови контрастні до основного тла, замість зубів пришивають кілька квасолин або дерев’яних паличок.

Особливий статус мають головні убори «циган» виплетений з соломи, а частіше з широких рогозяних стрічок. Немов відзнаки на погонах, вони уточнюють відповідний «чин» героя карнавалу. Найширші криси і найбагатше оздоблення вирізняють бриль старого, найскромніше виглядає капелюх меншого «синка». Замість прикрас використовують паперові воскові, паперові квіти, металеві бляшки та кільця, торочки, позлітку, ялинковий дощик, півняче й фазанове пір’я. Останній з перелічених предметів декору, мабуть, найбільш давній і ритуально значущий. Як розповідають старожили, раніше у ряджені брали участь усі жінки села, які неодмінно приносили із свого двору хоч кілька пір’їн. Ще одна цікава деталь: головні убори більшості «синків» формою скидаються  на шоломи-личини давньоруських дружинників, що їх надівали на підшоломник і доповнювали спеціальною кольчужною сіткою-бармицею. Наскільки давня ця традиція сказати важко.

До реквізиту «циган» належить «файда» - своєрідний батіг з товстою дерев’яною ручкою й міцним канчуком зі скрученим на кінці з ганчірок «билом» (завдовжки 12-15 см.). щодо характеру використання це зброя ближнього бою, подібна до билинних богатирських обушків, що правда не справжня, а ритуальна. Слід відзначити, що шмагання батогом у певні календарні періоди пов’язані з ідеєю родючості й відлякування злих духів, мало обрядове значення.

Спеціальні карнавальні атрибути «старого»- коров’ячий ріг (сурмлячи в нього він скликає своїх дітей)  і палиця з загнутим кінцем (ключка), з нею ходить і «стара». Образ його персонажу визначає широка яскрава сукня і хустка поверх безбородої личини. На поясі висять лялька і дерев’яне решето.

На відміну від інших ряджених виконавець ролі «Маланки» не прикриває обличчя маскою, натомість користується засобами народної косметики: наводить брови, густий рум’янець тощо. На ньому жіночий костюм місцевого краю, який подолянки не носять уже з пів сотні років, а може й більше. Кужіль з веретеном і конопляне прядиво – невід’ємні ознаки карнавальної «Маланки». Добирати повний комплект традиційного вбрання на всю «циганську» родину з кожним роком стає дедалі важче. Коли не вистає запасів «бабиної скрині» доводиться іти на компроміс: замість кожуха використовують солдатську шинель, полотняні штани заміняють відповідною чоловічою білизною. Новації неминучі, але відданість автентичним побутовим реаліям у народному карнавалі виразно домінує.

Успадкована з діда-прадіда новорічна церемонія за участю маскованих циган складається з двох основних частин: обхід села під час якого співають пісень й уряджують обрядово-ігрові дійства, та ритуальних змагань на ритуальному сході громади.

Ряджені парубки вирушають у свій святковий обхід, як уже споночіє. Біля першої хати відбувається символічне посвячення в «цигани» - так звана «перепустка».Ставши один проти одного «старий» і «стара» єднаються ключками, утворюючи щось на зразок воріт, через які по черзі перестрибують «синки» дістаючи при цьому від своїх «батьків» удари файдами по горбу. Така сама церемонія («відпуска») відбувається і другого дня коли свято кінчається.

У багатьох місцях України під час процесії з «Маланкою» парубки в масках виконували традиційні новорічні пісні і віншування. Однак у Червоній Греблі до наших днів збереглося дещо відмінний порядок щедрування з більшим складом учасників. Активно діє не лише парубоцтво, але вся чоловіча громада. На час свят (від «Маланки » до «Василя») коли знімається етичні заборони і настає особливий період «перевернутого буття», між цими двома вуличними угрупуваннями виникає своєрідний стан війни.

Протиборство має виразно ритуальний характер і точиться в межах певних ігрових правил. новорічний обхід інсценується так, що «цигани» женуть попереду себе від хати до хати гурт чоловіків-щедрувальників, неначе вівчарі свою отару. хто забарився або виявив непокору – дістає удар файдою. Дозволено бити по спині або по ногах. удари ці, як ми відчули на собі, досить дошкульні.

Співоча група чоловіків звичайно чисельніша, ніж сім’я циган. Cклад її в нічному поході раз у раз оновлюється «Гурт ряджених залишається незмінним». Увесь час вони всіляко глузують і кпинять з маскованих суперників, прозиваючи їх «Бородатими», «Сопливими», «Байстрюками» тощо. У відповідь свистять файди. між молодими одруженими молодиками вирізняється гурт найзавзятіших які не обмежуються дошкульними наклепами, а пориваються до справжнього бою у рукопашну. Перед цим спеціально лаштується одягаючи якусь гіршу грубу вдяганку, наприклад ватянку. Оскільки поле зору «Циган» звужене маскою, на них нападають зненацька, здебільшого паза спини, намагаючись конче повалити на землю. Тоді на підмогу поспішає вся карнавальна родина, беручись за свої             ціпи - файди. Найчастіше ритуальні поєдинки виникають у метушні коли ряджені входять або виходять з подвір’я, біля воріт. «Цигани» мають свою тактику оборони (тримаються трійками), зачувши умовний крик «шулима», усі зразу кидаються оборонятися.

підступний план чоловічої партії полягає в тому, щоб непомітно викрасти одного із «синків» і замкнути його до льоху. Коли це вдається на чиємусь обідці (попередньо домовившись з господарем), починають кепкувати з «старого» та «старої», радять їм перелічити своїх дітей. а зачиненому у льоху пропонують скуштувати сирих буряків та картоплі. Звичайно, пропажа скоро розкривається,  й батьки звільняють свого необережного «синка» з полону.

найбільший сором для «циган», якщо в них викрадуть « березу» з усім доходом або «Маланку». Тож їх охороняють дуже пильно.

Загалом, новорічний обряд – це низка випробовувань парубочої сили, спритності і витривалості перед досвідченими екзаменаторами. На одному дворі господар може зажадати від «циган» вилізти (за плату) на високе дерево або стовп, на іншому – затанцювати «зайчика» або «чотири дірки» (танцювати треба над двома схрещеними на землі ключками). Хлопець високо підстрибує поперемінно і намагаючись не порушити палицю. Присутні при цьому іноді приспівують:

Ой на горі жито,

Ой на горі жито,

Садить зайчик,

Він ніжками чеберяє…

Далі згадується гречка і так далі. Є підстава вважати, що цей обрядовий танець – відгомін аграрної магії. високі стрибки маскованих щедрувальників у традиційному селянському світогляді пов’язуються з врожайністю хлібів. Що вищі вони то кращий врожай.

На кожному подвір’ї чоловіки мають виконати пісню про «Маланку». Тепер співають а сареllа, відбиваючи ритмічний малюнок мелодії дзвінком. А давніше, як розповідають, щедрували у супроводі подільської троїстої музики (скрипка, сопілка, бубон).  Тексти образової пісні (з відмінами навіть у межах одного села) перед усім наголошують господарські здібності «Маланки», яка «сукала шнури шовковії на подушечки пуховії», «посіяла васильк в городочку» й «тричі на день поливає» тощо. Можна припустити, що за цими побутовими мотивами ховається глибший міфологічний пласт. Щоб реконструювати його, потрібний широкий порівняльний матеріал.

В основі народного карнавалу завжди лежить стихія інверсії – перевертання. Відповідно до законів карнавального гротеску «Маланка» обіграється, як комічний персонаж. Під час щедрування вона намагається непомітно пролізти до хати й пошкодити: розлити воду, щось перекинути чи переставити або що. На прохання господарів вона показує своє вміння пряхи. Судячи з розповідей людей, у минулому ігровий репертуар цієї маски був ширший і, очевидно, краще відповідав її пісенному аналогові. Ще років із сорок тому в новорічній процесії «Маланку» неодмінно супроводжували два вершники на конях – «донскі козаки». Тепер про це нагадують слова пісні: «Наша Маланка не сама ходить, за собою козаків водить». Принагідно зазначимо, що характерна обрядова трійця повторює праславянський мотив великої богині родючості між двома кінними, який дійшов до наших днів у народній вишивці й глиняній іграшці. Чи не йдеться тут про різні втілення того самого символічного образу?

Новорічне свято відбувається завжди весело. Найкомічніший персонаж серед «циганської» родини – «стара». Вона вимахує ключкою, лякає дітей, чіпляється з любощами до статечних чоловіків, прагне непомітно замінити своє старе решето на нове. Ряджені включають до ритуалу й крадіжки, які стають обопільною веселою грою. Для цього господарі заздалегідь кладуть на видноті якусь непотрібну, поламану піч, знаючи, що вона неодмінно опиниться в мішку одного з «циган».

За бешкетами й жартами парубків з карнавалу інколи проглядають цілком серйозні вияви настанов народної етнопедагогіки. Розповідають, що ряджені найбільш розперізувались там, де помічали безлад у хаті чи дворі. Так вони карали господарів за неохайність ( на свято усюди має бути, «як у віночку» ). А коли хтось дуже завинив перед людьми двір його взагалі оминали, виявляючи цим громадський осуд. Отже, ігрове дійство масок мало в собі елементи цензури моральних норм, оцінки вчинків і поведінки членів селянської громади.

Обхід «циган» виконував і важливу добродійницьку функцію. Разом з грішми на кожному подвір’ї щедрувальникам обов’язково вручали святкового плетеного калача з отвором посередині. Надягнувши на довгі палиці, ці дари носили від хати до хати спеціально призначені хлопці підлітки. коли свято закінчувалося, «береза» разом з «Маланкою» розподіляли калачі між найбіднішими односельчанами. Часто в цьому брала участь і церковна громада ( тут слід зауважити, що в Червоній Греблі церкву зруйновано ще 1938 року; останнім часом колядники й щедрівники увесь свій дохід віддають на побудову нового храму).

   

Рано-вранці на Василя (14 січня) після кількагодинного перепочинку «цигани»  групами по двоє троє чоловік ходять засівати. З різних кінців села чути їхні викрики: «Го, го, го». Завітавши до хати, вони розкидають хлібні зерна й проголошують традиційні віншування: «Сійся-родися жито-пшениця, всяка пашниця… На щастя. на здоров’я, на Новий рік, щоб краще уродило, як торік. А тобі Всилю – коноплі на шию. Будьте здорові, з Новим роком, з Василем!». Тепер, окрім ряджених, засівають і діти, зокрема дівчатка. Раніше це вважалося хлопчачим привілеєм.

 

     У день ігрова війна між «циганами» й одруженими чоловіками сягає свого вершка й набирає характеру масового дійства. Щоб було де розгулятися, у ночі не обходять третину або четвертину хат. Разом з рядженими й щедрувальниками вулицями села на Василя посувається невеликий натовп збуджених незвичайним видовищем людей. Тут однаково цікаво молодим і старим. Усі вони - не просто глядачі в звичайному нам розумінні цього слова, а й діяльні учасники церемонії. Раз по раз хтось з юрми, найчастіше приїжджі хлопці та дівчата, потрапляють у дужі обійми «циган», які, виявляючи свою силу, «гурають» стрічних (підіймаючи їх на файдах). Так само «гурають» і господарів двору. за цю честь належить подякувати «сріблом-золотом».

Біля крайньої хати, де є широке подвір’я, відбувається вирішальний бій між ритуально визначеними суперниками. Одружені показують свою справжню силу: відчайдушно бороняться й «цигани». Падають на землю, немов підтяті серпом, бійці, свистять на всі боки файди. Врешті, натішившись до схочу старші залишають бойовища. Зачинивши за ними ворота, ряджені вже самі маланкують під вікном, показуючи, що зберегли своє молодецьке завзяття і голос. Діставши останній «дохід», тричі підкидають «березу». На цьому свято не закінчується. Друга його частина діється в центрі села на перехресті доріг – місці, яке з дохристиянських часів у слов’ян вважається сакральним. За традицією сюди з усіх вулиць сходять сімї «циган» для ритуального поєдинку. Змагання відбувається у великому колі зацікавлених уболівальників. Як водиться, сила міряються по троє працівників від кожної карнавальної групи – «старого», «старої», «старшого синка». Якихось правил боротьби немає. Просто треба повалити суперника на землю опинившись поверх нього. Якщо результат поєдинку сумнівний його повторюють до трьох разів. Трапляються й нечійні ситуації. Кожного переможця тричі «гурає» «команда», а вболівальники палко вітають схвальними вигуками. у цих традиційних народних змаганнях учені вбачають мотиви космічної боротьби між зимою і літом, протиборства між злими нечистими силами. Падіння, боротьба й качання по землі в міфологічному світобаченні пов’язані з магією родючості.

Вдалося помітити що суперництво територіальних карнавальних груп нині має характер як спортивної, так й естетичної конкуренції. Між окремими гуртами циган іде не оголошене змагання на краще виготовлення масок, костюмів, найвдаліше виконання ролі, найвиразніший спів тощо. А суддею є тут громадська думка односельчан.

Поєдинок на роздоріжжі завершується вже згадуваним обрядом «відпустки». Однак цього разу «цигани» перестрибують через сім «воріт» і багаття, проходячи в його полум’ї своєрідне очищення. Настає глибоко символічний момент новорічного свята, коли всі ряджені закрутивши велику спіраль, посідавши просто на землю, тут-таки, на перехрещенні доріг, гуртом співають традиційну «Маланку». У цей час їх обсипають грішми, цукерками, зерном. Так люди виявляють свою вдячність до маскованих циган за виконання важливого загально громадського ритуалу

На жаль, нам не пощастило стати свідками цього прикінцевого дійства. Не змогли побачити ми й інший важливий епізод карнавального сценарію, пов'язаний з Водохрещем (орданом). У довоєнний період на це церковне свято (19 січня) всі хлопці, які одягли на себе маски «циган», купались в крижаній воді, освяченій попом. За народними уявленнями, у такий спосіб вони змивали із себе гріх спілкування з «нечистою силою». Кажуть, що не було жодного випадку, аби хто захворів після йорданської купелі.

Традиційне свято Меланки-Василя  у Червоній Греблі по-своєму унікальне. Ніде із сусідніх подільських сіл воно так виразно і цілісно не збереглося свої старожитні, обрядово-ігрові форми. Можливо, певну консервуючи роль відіграло географічне положення фольклорного осередку на межі Вінницької та Одеської областей, недалеко від Молдавії. З гордістю нам розповідали , що тут «цигани» ходили завжди – і за Сталіна, і за Брежнєва, дарма, що їх розганяли озброєні партактивісти й міліціонери. Відданість давній народній традиції жива й досі. На свято «Маланко» щороку з Одеси, Вінниці, Рибниці, Чечельника, з інших місць з’їжаться десятки уродженців Червоної Греблі. Зустрітися  колишніми друзями і сусідами у Новорічну ніч, заспівати разом знайомих колядок, щедрівок, прилучитися до молодечих ігор та забав – ніби повернутися у дитинство, напитись найсмачнішої води із батьківської криниці і ще щось таке, чого не виповість словом.

Карнавальне свято подільських «циган» донесло до наших днів релікти землеробської ідеології і звичаєвість давніх слов’ян. Таким обрядово-видовищним формам належала важлива роль консолідації общинного соціуму Новорічне маскування парубочої молоді у фольклорній культурі мало характер ініціально-посвячувальної церемонії. У межах її, очевидно, сформувався й особливий підвид ритуальних обходів колядний агон (змагання).  Лише гідно пройшовши на очах у всієї громади іспит на витривалість, силу й кмітливість, парубок доводив своє право перейти до рангу чоловіків і взяти шлюб. Мотив перед весільного випробування дуже характерний для слов’янського фольклору. У казках юнак виборює руку і серце царівни не інакше, здійснивши цілий ряд богатирських подвигів.

    Автентичні ритуальні маски з Червоної Греблі – цінна пам’ятка історії. Зважаючи на екологічну вразливість обрядів під натиском урбанізації, видається доцільним застосувати до них певні охоронні заходи…»

 

 

Підготовлено районним краєзнавчим музеєм,,

за матеріалами статті з журналу

 «Пам’ятки України»за 1991 р.

                                       Олександра Курочкіна,доктора історичних наук.

  

 

 

Переглядів: 551 | Додав: dk | Рейтинг: 1.0/100
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Календар
«  Січень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Курс валют
міні-чат
Друзі сайта
Гайворонська районна рада Гайворонська районна державна адміністрація
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Створити безкоштовний сайт на uCoz